Сифіліс - інфекційне захворювання, що викликається блідою трепонемою (Tгероnema pallidum), яка передається переважно статевим шляхом і вражає не лише геніталії, а й нервову систему, внутрішні органи, шкіру та інші анатомічні структури. Захворюваність на сифіліс населення характеризується періодичними хвилеподібними підйомами, які пов'язують як із впливом соціальних факторів (війни та інші соціальні потрясіння, посилена міграція населення, зміна норм сексуальної поведінки), так і з біологічними (зміни вірулентності збудника).
Загальна характеристика
Tгероnema pallidum (трепонема паллідум або бліда трепонема) - передається при безпосередньому контакті з зараженою людиною та розвивається протягом трьох-чотирьох інкубаційних тижнів. Може передатися дитині від інфікованої матері під час вагітності.
Перший прояв сифілісу - поява на шкірі твердого шанкра (виразки з твердою основою). Вторинний прояв - висип по всьому тілу, включаючи слизові, долоні та підошви ніг.
Тривалий час висипання можуть з'являтися на деякий час, а потім зникати. У такі моменти людина відчуває що вона одужала, але насправді трепонема паллідум поступово проникає в усі органи, вражаючи нервову систему та печінку.
Перебіг захворювання
Через слизові оболонки (особливою мірою статевих органів) або через пошкоджені ділянки шкіри збудник потрапляє до організму людини. Відбувається його розповсюдження через кров’яну та лімфатичну системи, тобто відбувається розвиток системного захворювання.
Зазвичай у клінічний перебіг набутого сифілісу проходить наступні стадії:
- первинна;
- вторинна;
- прихована;
- третинна.
За особливістю перебігу та формами прояву захворювання вчені назвали сифіліс «великим імітатором». Проте характерною ознакою є послідовна зміна всіх стадій захворювання.
Первинний період сифілісу триває близько одного місяця. Інкубаційний період становить в середньому три тижні (у деяких випадках може і 10-90 днів). У місці скупчення та розмноження трепонем відбувається розвиток характерної виразки, відомої за назвою «шанкр» (має округлу форму, блискучу поверхню та тверду основу). За декілька днів до цього відмічається збільшення найближче розташованих лімфатичних вузлів. Цей процес не супроводжується больовими ознаками, тому хворий може не здогадуватися що вже відбувається активний розвиток захворювання.
Вторинний період характеризується інтенсивним розмноженням та розповсюдженням трепонем по всім органам та системам організму. Відбувається значне ураження нервової системи (у 30% хворих вже можуть бути помітними зміни у лікворі).
Якщо у цей період хворий залишається без терапії, вже через 5-10 років інфекційний агент значно вражає оболонки мозку, кровоносні судини та паренхіму головного та спинного мозків. Як наслідок відбувається розвиток менінговаскулярного нейросифілісу, на зміну якому приходить паренхіматозний сифіліс.
Латентний (прихований) період характеризується відсутністю симптоматики захворювання. В свою чергу поділяється на:
- ранній (менше одного року після вторинного сифілісу) – симптоматика захворювання може виникати повторно;
- пізній (більше одного року після вторинного сифілісу) – перебіг є безсимптомним.
Цікавим є те, що ранній латентний період є більш контагіозним (хворий є більш заразним) в порівнянні з пізнім.
Третинний період розвивається через 3-15 років після первинного, характеризується значним ураженням тканин та розподіляється на наступні форми:
- гумозний сифіліс (через 1-46 років після первинного інфікування, в середньому через 10-15 років);
- пізній нейросифіліс (розвивається через 4-25 років);
- серцево-судинний сифіліс (через 10-30 років після первинного інфікування).
Найчастіше відбувається розвиток саме гумозного сифілісу. Адже значного впливу спочатку зазнає сполучна тканина, утворюється сильний набряк, відбувається відмирання, на місці чого утворюється глибокий, характерний саме для сифілісу рубець (гума). Особливістю є те, що такі рубці мають здатність утворюватися у будь якому місці. Наприклад при появі такого рубця на спині носа відбувається руйнація кістки та її «провалювання». Таким чином, вражаючи різні частини тіла, відбувається інвалідизація та спотворення людини.
Під час вагітності або пологів може виникнути вроджений сифіліс. За статистикою дві третини немовлят після народження не мають ніяких симптомів захворювання. Лише згодом на протязі перших років життя симптоми починають поступово з’являтися (висипання, пневмонія, гепатоспленомегалія, нейросифіліс). При відсутності лікування ураження стають сильнішим та призводять до суттєвих негативних наслідків.
Показання для призначення
- обов'язкове обстеження – пацієнти стаціонарів, вагітні, донори, медичні працівники, працівники дитячих установ, торгівлі та громадського харчування;
- виявлення та обстеження осіб, які мали статеві або побутові контакти з хворим;
- люди, з симптоми первинного сифілісу;
- перший та останній триместри вагітності;
- обстеження дитини, народженої від хворої матері;
- ВІЛ-інфіковані особи;
- диференційна діагностика:
- за наявності позитивних результатів виявлення специфічних антитіл до трепонем: інфекційні, аутоімунні захворювання, цукровий діабет, злоякісні новоутворення, антифосфоліпідний синдром та ін.
Клінічна значимість
Діагностика сифілісу
Для лабораторної діагностики сифілісу використовують методи, що дозволяють виявити збудника (пряма детекція) або зафіксувати присутність специфічних внтитіл, вироблених організмом у відповідь на впровадження блідої трепонеми (серологічна діагностика).
Імунологічні методи для виявлення антитіл (серологічні дослідження) поділяють на:
- нетрепонемні та трепонемні;
- відбіркові та підтверджуючі.
Трепонемними називають тести, у яких як Ag використовують білки трепонем (інтактні трепонеми, очищені трепонеми, рекомбінантні Ag), і, отже, у ході реакції з ними реагують специфічні антитіла саме до трепонеми.
Нетрепонемні тести визначають антитіла до ліпід-білкових комплексів, що вивільняються з пошкоджених клітин господаря під впливом сифілітичної інфекції або входять до складу мембрани блідої трепонеми. Такі антитіла можуть з'являтися не тільки внаслідок сифілісу, але й інших гострих та хронічних захворювань, при яких спостерігається руйнування тканин.
Алгоритм обстеження та ведення пацієнтів при сифілісі
При клінічній підозрі на сифіліс (наявність типових висипань) виконують один нетрепонемний і один трепонемний тест, і при позитивному результаті, повторюють нетрепонемний і ставлять друге підтвердження тесту.
Контрольні дослідження для виявлення антитіл після лікування проводять тими ж методами, що і первинне – кожні 3 місяця протягом першого року після закінчення повноцінного курсу терапії, а надалі – 1 раз на 6 місяців.
Основним при контрольному обстеженні повинен бути один з найбільш достовірних нетрепонемних тестів у кількісному варіанті. При зниженні титру через 4-6 місяців у 4 рази терапію вважають ефективною.
Заключне обстеження проводять не раніше ніж через 1-1,5 роки після закінчення повноцінного курсу терапії, воно має бути клінічним та лабораторним – проводиться комплекс тих же тестів для виявлення антитіл – РПГА, ІФА та RPR. За відсутності (крайнього уповільнення) негативації нетрепонемного тесту слід обговорювати питання повторному курсі терапії.
Зняття з обліку проводять після:
- отримання трьох послідовних негативних результатів RPR (МРП),
- обстеження фахівців (невролога, офтальмолога, отоларинголога),
- лікворологічного обстеження (при показаннях).
Метод дослідження
Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)/Polymerase chain reaction (PCR).
Метод дає можливість знайти ДНК збудника в досліджуваному матеріалі.
За допомогою спеціальних ферментів відбувається багаторазове копіювання ДНК збудника. В результаті кількість ДНК збільшується у мільйони разів, що і дозволяє встановити наявність інфекційного агента.
Виявлення ДНК Treponema pallidum в матеріалі з урогенітального тракту свідчить про активну стадію інфекційного процесу та є підставою для встановлення діагнозу «сифіліс».
Дослідження виконується у якісному форматі. Це свідчить про наявність активної, латентної або вже перенесеної (нещодавно вилікуваної) стадії інфекційного процесу, а також життєздатних форм трепонем або навіть залишків уже загиблих трепонем, котрі ще мають здатність до ампліфікації.
Відсутність ДНК Treponema pallidum в досліджуваних зразках у переважній більшості випадків виключає наявність сифілісу.
Також проведення дослідження використовується задля перевірки ефективності проведеної терапії.
Матеріал для дослідження
Зішкріб епітелію слизових оболонок урогенітального тракту, прямої кишки, ротоглотки, відокремлюване везикул (бульбашкового висипу) та виразково-ерозивних уражень шкіри і слизових оболонок.
Правила підготовки пацієнта
Слід пам’ятати що дотримання правил підготовки до проведення лабораторного дослідження напряму впливає на якість отриманих результатів.
Зішкріб епітелію слизових оболонок урогенітального тракту
За два тижні перед здачею необхідно припинити вживання антибактеріальних препаратів.
За три години перед здачею матеріалу необхідно утриматися від сечовипускання.
Протягом трьох діб перед здачею виключити статеві контакти.
Жінкам неможна здавати урогенітальний зішкріб під час менструації (не раніше ніж через 3 дні після її закінчення), раніше ніж через 5 днів після використання вагінальних супозиторіїв, мазей, сперміцидів, тампонів, спринцювання, проведення вагінальних досліджень.
Мазок з ротоглотки
Забір мазка проводиться натщесерце або не раніше, ніж через 2-4 год після прийому їжі. Перед взяттям матеріалу необхідно прополоскати рот кип'яченою водою.
Після отримання матеріалу робоча частина тампону поміщається в стерильну одноразову пробірку з спеціальним транспортним середовищем.
Пробірка щільно закривається кришкою, не допустимим є утворення щілин та заминання внутрішньої частини кришки.
Матеріал із везикул і пустул
Далі проколюють везикулу/пустулу стерильною голкою або тонким капіляром. Допускається притискання пінцетом задля прискорення надходження матеріалу. Кірку або верхню частину везикули відділяють від шкіри стерильною голкою або скальпелем. Матеріал для дослідження відбирають в пробірку з транспортним середовищем.
