Бордетелла (від лат. Bordetella) – рід грамнегативних коко бактерій, є збудниками коклюшу, паракоклюшу та бронхосептикозу.
Кашлюк (коклюш) – захворювання інфекційної природи, котре супроводжується запальними процесами у верхніх дихальних шляхах (характерним є спазматичний нападоподібний кашель).
Паракоклюш – інфекційна хвороба, при якій відбувається ураження дихальної системи, нагадує легку форму коклюшу (кашлюку).
Враховуючи те, що клінічна картина перебігу захворювання при інфікуванні різними інфекційними агентами є досить схожою, достовірне визначення конкретного збудника можливе лише за допомогою лабораторного дослідження.
Загальна характеристика
Загалом рід бордетелл включає в себе наступні роди:
- B. Pertussis – здатна викликати коклюш (кашлюк);
- B. Parapertussis – здатна викликати паракоклюш (паракашлюк);
- B. Bronchiseptica – бронхосептична бордетелла;
- B. Avium – пташина;
- B. Hinzii – здатна спричиняти поодинокі випадки захворювання у людей;
- B. Holmesii.
Останні два види здатні викликати поодинокі випадки захворювання у людей (були виділені з крові у хворих з порушеннями функцій імунної системи та хворих на СНІД).
Кашлюк (коклюш) – гостре інфекційне захворювання, викликається B. Pertussis, передається з аерозолями за допомогою повітряно-крапельного механізму. Характерним є тривалий нападоподібний спазматичний кашель.
Джерелом інфекції є хвора людина. Заразною стає вже з кінця інкубаційного періоду або з перших днів активної форми захворювання (що і обумовлює необхідність встановлення контактних осіб, котрі можуть поширювати інфекцію оточуючим). Найбільш небезпечною є хвора людина з моменту перших проявів симптомів, адже саме протягом першого тижня захворювання відбувається активне виділення інфекційного агента у навколишнє середовище. Надалі протягом наступних 2 – 3 тижнів цей процес уповільнюється.
Особливо небезпечними є хворі, котрі мають стерту форму захворювання (особливо діти) та при цьому здатні інтенсивно розповсюджувати інфекцію.
За рахунок виникнення сильного кашлю та рясного виділення мокротиння відбувається активне розповсюдження збудника оточуючим (передача відбувається при тісному контакті з хворою людиною або на відстані не більше двох метрів).
Організм людини є надзвичайно сприятливим до зараження кашлюком (найчастіше хворіють діти).
Після перенесеного захворювання формується пожиттєвий стійкий імунітет. Повторні випадки інфікування зазвичай можуть спостерігаються у літньому віці.
Інкубаційний період становить від 7 до 10 днів, у деяких випадках може бути до трьох тижнів (в середньому через 1 тиждень вже з’являються перші прояви захворювання). В залежності від розвитку клінічної картини розрізняють наступні стадії кашлюку:
- катаральна;
- париксизмальна;
- реконвалесцентна.
В залежності від клінічного перебігу кашлюк може мати типовий або атиповий перебіг.
При типовому перебігу поруч з характерними ознаками захворювання може відбуватися розвиток і інших патологій.
Атиповий перебіг поділяється на наступні форми:
- стерта – для якої характерний несильний кашель з високою частотою та тривалим нападом, ускладнення виникають рідко;
- абортивна – для якої характерним є типовий стрімкий розвиток захворювання, при цьому напади кашлю тривають не більше двох днів та надалі зникають зовсім;
- субклінічна – для якої характерним є повна відсутність будь яких симптомів захворювання (встановити причину хвороби можна лише за допомогою лабораторного дослідження).
Потрапивши на слизову оболонку дихальних шляхів збудник кашлюку вражає епітеліальні клітини, починаючи виділяти токсини, котрі провокують розвиток запального процесу (проте не має здатності проникати у більш глибокі шари та розноситися з кров’яним руслом).
Під впливом виділення коклюшного токсину починаються напади спазматичного кашлю. Відмічається зниження глюкози в крові, збільшення лімфоцитів та підвищена чутливість до гістаміну, що і спричинює кашлеві напади та бронхоспазм ще протягом декількох тижнів.
Відмічається закріплення кашльового синдрому у відділах мозку, які відповідають за функції дихання. При цьому кашель стає частішим та більш інтенсивним, може провокуватися будь якими подразниками (больові відчуття, дотик та ін.). Відбувається порушення дихального ритму та розвиток розладів газообміну. При розповсюдженні коклюшного токсину організмом можливий розвиток вторинного інфекційного процесу, тривалого процесу та розповсюдження збудника.
Перебіг захворювання характеризуються наступними стадіями (кожна послідовно змінює попередню):
- стадія розвитку патології;
- стадія спазматичного та судомного кашлю;
- стадія одужання.
Загалом тривалість захворювання становить від декількох днів до двох тижнів (дорослі люди хворіють довше аніж діти).
Стадія розвитку характеризується наступними симптомами:
- поява сухого кашлю, який посилюється з часом;
- поява кашльових нападів (особливо сильними є вночі);
- розвиток риніту з в’язкими виділеннями (особливо сильними є у дітей);
- поява субфебрильної температури тіла;
- дратівливість та занепокоєння.
Стадія спазматичного та судомного кашлю розвивається поступово та характеризується:
- напади кашлю частішають, набуваючи судомного характеру;
- перед початком нападу пацієнт починає відчувати першіння у горлі, тиск у грудях та тривожність;
- температура тіла зазвичай залишається у нормі.
Даний період триває від місця та довше, після чого частота нападів поступово зменшується та зовсім зникає.
Стадія одужання характеризується:
- знижується періодичність кашльових нападів;
- кашель стає слабкішим, проходять спазми та судоми;
- полегшується відхід мокротиння.
Основні симптоми поступово проходять але у деяких випадках ще протягом декількох місяців може зберігатися кашель, слабкість, швидка стомлюваність, дратівливість та підвищена збудженість.
Важкі, запущені форми можуть супроводжуватися блювотою наприкінці кашльового нападу, підвищенням артеріального тиску та судомами.
В залежності від важкості перенесеного захворювання та своєчасного лікування коклюш може призводити до розвитку наступних ускладнень:
- емфізема легенів;
- запалення тканин легенів;
- запалення бронхів;
- бронхоектатична хвороба;
- запалення плевральних пелюсток легенів;
- гнійний отит;
- епілептичні напади;
- енцефалопатії.
- зниження об’єму легенів;
- через пошкодження легень під час нападів кашлю можливим є потрапляння повітря у плевральну порожнину;
- набряк мозку;
- крововилив у мозок;
- грижі;
- випадіння прямої кишки;
- значна втрата ваги тіла;
- порушення сну;
- пошкодження барабанних перетинок та ін.;
- у дітей часто виникає несправжній круп.
Паракоклюш – самостійне захворювання котре викликається B. Parapertussis.
Механізм розвитку захворювання є схожим з клінічними проявами легкої форми коклюшу. Характерним є тривалий кашель при відносно гарному загальному самопочутті хворого та відсутності температури тіла. Важко піддається лікуванню та не дає перехресного імунітету з коклюшем.
Джерелом інфекції є хвора на паракоклюш людина. Поширення відбувається з аерозолями за допомогою повітряно – крапельного механізму. Відмічається, що хворіють переважно діти раннього віку. На сьогодні є ще не до кінця з’ясованими сезонність паракоклюшу та формування імунітету після перенесеного захворювання.
Досить часто за рахунок легкого перебігу хвороби та відсутності летальності не відбуваються специфічні дослідження. Тобто в цілому захворюваність у світі залишається не до кінця встановленою.
В порівнянні з коклюшем паракоклюш має значно легший перебіг, часто – безсимптомно.
Інкубаційний період становить 10 – 15 днів. Загальне самопочуття людини при цьому залишається переважно нормальним. Лише невелика частина хворих має наступні симптоми:
- незначне підвищення температури тіла;
- нерізкі катаральні прояви (гіперемія слизових оболонок рото глотки та риніт), котрі здатні відмічаються на початку хвороби та тривають 3-5 днів;
- основним симптомом вважається кашель, котрий зберігається протягом 2-4 тижнів:
- кашлюкоподібний з слабковираженими репризами;
- у більшості випадків кашель немає характерних рис, переважно нагадує кашель при ГРВІ.
Єдиною мірою профілактики поширення паракоклюшу є рання ізоляція хворого до моменту його повного одужання. Для дітей котрі були в контакті з хворим так як і при коклюшу встановлюється 21 – денний карантин.
Враховуючи те, що паракоклюш переважно немає характерних клінічних ознак захворювання задля точного встановлення діагнозу необхідним є саме проведення лабораторного дослідження.
Бронхосептикоз – інфекційне захворювання спричинене B. Bronchiseptica. Даний патоген здатний викликати респіраторні захворювання у досить широкого кола ссавців (включаючи котів, собак, кролів, свиней, гризунів).
У людей захворювання вважається досить нетиповим,досить рідкісним, частіше характеризується безсимптомним носійством даних мікроорганізмів на слизових оболонках дихального тракту господарів домашніх тварин.
На сьогоднішній день механізм передачі даного збудника є встановленим не до кінця, проте вважається що передача відбувається за рахунок повітряно – крапельного механізму. Джерелом інфекції є домашні тварини з будь – якими формами інфекційного процесу (особливо небезпечними вважаються собаки з гострим трахеобронхітом).
Захворювання є потенційно небезпечним при всіх випадках виділення збудника з дихальних шляхів людей з імуносупресією.
Ризик розвитку важкого захворювання та рецидивів характерним є для:
- осіб з імунодефіцитними станами (первинними або вторинними), зокрема у ВІЛ-інфікованих (призводить до порушення мукоциліарного кліренсу, що в наслідку пригнічує місцевий імунітет);
- осіб з муковісцидозом;
- недоношених дітей або новонароджених з наявним важким преморфідним фоном.
Вважається, що у таких пацієнтів досить часто зустрічається генералізована форма інфекційного процесу, пневмонії, трахеобронхіти, дещо рідше – розвиток менінгіту чи ендокардиту.
З метою профілактики захворювання у людей необхідно уникати контактів з невідомими тваринами та обов’язково проводити вакцинацію своїх домашніх улюбленців.
Метод дослідження
Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)/Polymerase chain reaction (PCR).
Метод відрізняється високою чутливістю та специфічністю, що дозволяє знайти в біоматеріалі РНК або ДНК вірусу, навіть якщо його концентрація мінімальна.
За допомогою проведення комплексного ПЛР-дослідження можна виявити ДНК бактерій та диференціювати їх (Bordetella spp.) Bordetella pertussis, Bordetella parapertussis, Bordetella bronchiseptica в досліджуваному матеріалі.
Перевагою методу є те, що наприклад на відміну від культурального методу не вимагає присутності у зразку живих (життєздатних) форм.
Саме проведення ПЛР – в короткий термін дозволяє встановити наявність/відсутність досліджуваних збудників.
Показання до обстеження
Показами до обстеження є наявність наступних симптомів:
- підозра на коклюш (у випадках блювання, ціанозу, нападоподібного глибокого свистячого кашлю);
- диференційна діагностика кашлюку при наявності гострих респіраторних інфекцій (бронхіту, пневмонії, бронхіальної астми);
- обстеження осіб, які перебували у тісному контакті з хворими зі встановленим діагнозом кашлюк.
Матеріал для дослідження
Мазки зі слизової оболонки нижнього носового ходу та задньої стінки ротоглотки.
Правила підготовки пацієнта
Необхідно припинити прийом будь – яких крапель та спреїв для, а також не промивати носові ходи в день здачі біоматеріалу на дослідження. Забороняється прийом будь-яких місцевих лікарських препаратів в ділянці взяття біоматеріалу. За 2 години заборонено палити, вживати їжу та напої, жувати жувальну гумку.
Мазок з порожнини носа
Мазки з порожнини носа відбирають сухими стерильними тампонами з віскози або дакрону на пластиковій основі. Для обох носових ходів використовують один тампон, який спочатку вводять в один носовий хід, а потім інший.
Після отримання матеріалу робоча частина тампону поміщається в стерильну одноразову пробірку з спеціальним транспортним середовищем.
Пробірка щільно закривається кришкою, не допустимим є утворення щілин та заминання внутрішньої частини кришки.
Мазок з ротоглотки
Забір мазка проводиться натщесерце або не раніше, ніж через 2 – 4 год після прийому їжі. Перед взяттям матеріалу необхідно прополоскати рот кип'яченою водою.
Після отримання матеріалу робоча частина тампону поміщається в стерильну одноразову пробірку з спеціальним транспортним середовищем.
Пробірка щільно закривається кришкою, не допустимим є утворення щілин та заминання внутрішньої частини кришки.
