Парвовірус В19

Загальна характеристика

Парвовірус В19 (Parvovirus B19) є ДНК-вмісним представником родини Parvoviridae. Досить стійкий, здатний зберігати свою життєдіяльність навіть при 16-годинному нагріванні до температури 60°С, витримувати заморожування та засоби для дезінфекції.

До сімейства парвовірусів відносяться декілька видоспецифічних вірусів тварин, проте для людини патогенним є лише парвовірус В19.

Ще у 80-тих роках було встановлено, що вірус здатний викликати ряд захворювань, які проявляються від еритеми до розвитку гострого артриту та навіть анемії. Здатний розмножуватися у клітинах еритроїдного ростка кісткового мозку, тим самим спричиняючи його руйнування.

Вірусна інфекція може протікати як безсимптомно, так і нести пряму загрозу для життя людини. Небезпечними є ускладнення до яких може призводити парвовірусна інфекція (особливо серед вагітних жінок).

Спалахи парвовірусної інфекції відмічаються кожні 3-4 роки.

Симптоми

Парвовірус В19 є досить стійким до впливу зовнішніх факторів (витримує заморожування, засоби для дезінфекції та є стійким при нагріванні до 60°С).

Вірусна інфекція характеризується різноманітними клінічними проявами, найбільш поширеним серед яких є розвиток інфекційної еритеми (відома ще як «п’ята хвороба з висипкою»).

Шляхом проведення ряду досліджень була встановлена схильність вірусу до тривалої персистенції в організмі людини. Проте після перенесеного захворювання у людини виробляється імунітет (інколи серед людей з імунодефіцитними станами існують випадки повторного інфікування).

Розмноження вірусу відбувається у клітинах кісткового мозку, при цьому вражаються ендотелій судин, знижується кількість ретикулоцитів та еритробластів.

Інкубаційний період становить від двох до декількох тижнів. У кров’яне русло вірус потрапляє через 7-14 днів після інфікування.

Зазвичай у людей, які не мають додаткових факторів ризику захворювання переважно протікає легко, інколи навіть непомітно або у формі легкої застуди.

У дітей одним з найбільш поширених проявів парвовірусної інфекції є виникнення інфекційної еритеми («п’ятої хвороби)» та поява еритематозних висипань по всьому тілі, може також з’являтися почервоніння обох щік.

У дорослих спостерігаються набряклість та больові відчуття у суглобах, а також почервоніння кінцівок. У більшості випадків дані прояви зникають самостійно через декілька тижнів.

Загалом в патогенезі парвовірусної інфекції розрізняють дві фази.

Перша фаза починається разом з віремією, приблизно через 6 діб після інтраназального проникнення вірусу. Віремія в середньому триває на протязі одного тижня. У перші 2-3 доби спостерігаються загальні симптоми нездужання (підвищення температури тіла, міалгія, свербіж). При цьому через декілька днів вже відмічаються зміни у загальному аналіз крові, біохімічному дослідженні та діагностуються зміни в еритроїдному ростку кісткового мозку.

Вже через декілька днів може виникнути плямистий висип на обличчі та поширитися на все тіло. Інколи у хворого може спостерігатися повторне виникнення висипань на грудній клітці, руках, ногах та сідницях. Висипання супроводжуються сильним свербежем (особливо на стопах ніг). Через декілька тижнів висипи поступово зникають, проте можливим є поява набряків та болю у суглобах.

Друга фаза захворювання настає через 17-18 діб після зараження. На цьому етапі вже є відсутньою віремія, в крові з’являються IgM. Дещо згодом починають з’являтися IgG, котрі мають здатність зберігатися протягом певного часу. У даній фазі захворювання відмічається зникнення носоглоткового секрету, нормалізується кількість ретикулоцитів у крові. Ще може спостерігатися плямисто-папульозні висипання на шкірі, та з’являється артралгія або артрит.

Зазвичай у здорових людей парвовірусна інфекція досить швидко проходить без лікування. Проте інколи як наслідок можуть спостерігатися виникнення наступних захворювань:

артропатія;
ураження суглобів;
синдром папульозно-геморагічної висипки;
апластичний криз;
хронічна анемія.

У людей, котрі мають імунодефіцитні стани хвороба протікає важко, з виникненням апластичного кризу.

У хворих, котрі мають пригнічений стан імунної системи (наприклад внаслідок хіміотерапії, прийому імуносупресантів та ВІЛ-інфікованих) парвовірусна інфекція може набувати хронічного характеру. Як наслідок можуть розвиватися анемії, міокардити, захворювання крові та ін.

У вагітних вірус може спровокувати виникнення внутрішньоутробної інфекції та водянки плоду.

Шляхи передачі інфекції

На розповсюдження вірусної інфекції можуть впливати різні чинники.

Основними шляхами передачі інфекції є:

повітряно-крапельний (є напоширенішим);
трансфузійний – внаслідок переливання крові або певних її складових;
внутрішньоутробний/транс плацентарний – від матері до дитини під час вагітності;
при пересадці органів.

Найчастіше відбувається поширення вірусу саме при повітряно-краплинному механізмі передачі через слину, носовий секрет та мокротиння, під час кашляння, чхання хворого, або при наявності нежитю.

Найвищий ризик передачі вірусу відмічається саме при нежиті. Коли у хворого наявні лише висипи на тілі, больові відчуття у суглобах та їх набряк передачі вірусу є достатньо мало ймовірною.

Цікавим є те, що хворіючи люди з ослабленою імунною системою здатні розповсюджувати вірус протягом тривалішого часу, ніж імунокомпетентні особи.

Також на передачу та розповсюдження вірусу може впливати і кліматичний чинник. Так, у регіонах з помірним кліматом ризик інфікування вірусом є підвищеним взимку, навесні та в перші місяці літа.

Профілактичні міри

Задля зниження ризику зараження парвовірусною інфекцією необхідно дотримуватися простих правил:

дотримуватися загальних правил особистої гігієни;
уникати тісних контактів з хворими людьми;
часте миття рук з милом;
під час хвороби перебувати вдома, намагатися дотримуватися превентивних заходів задля попередження інфікування оточуючих;
не торкатися очей, носа та рота;
під час кашлю та нежиттю проводити дезінфекцію ротової порожнини;

Саме дотримання усіх цих нескладних рекомендацій може значно зменшити ймовірність інфікування даним вірусом та уникнути його поширення.

Показання до обстеження:

підозра на інфікування парвовірусом В19 (підтвердження або спростування);
наявність інфекційної еритеми;
хворі вагітні – задля оцінки ризику розвитку патології плоду;
водянка новонароджених;
наявність транзиторного апластичного кризу;
наявність анемії у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією або у реципієнтів донорських органів;

Зазвичай у випадку хвороби дітей діагностика використовується досить рідко. Оскільки хвороба у дітей має досить яскраво виражений зовнішні висипання.

Особливу увагу слід приділяти обстеженню людей, котрі відносяться до груп ризиків. Особливу увагу слід приділяти людям, котрі мають в анамнезі анемію, імунодефіцитні стани на фоні пересадки органів, переливання крові або ВІЛ/СНІД.

Також вірус становить небезпеку для вагітних жінок. Адже здатний проникати безпосередньо до плоду та викликати анемії та міокардити, інколи може стати причиною передчасних пологів, водянки новонароджених та навіть призводити до летальних випадків.

У всіх вищезазначених випадках діагностика є обов’язковою.

Метод дослідження

Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)/Polymerasechainreaction (PCR).

Метод дає можливість достатньо швидко та з високою ефективністю встановити наявність вірусу в організмі, шляхом виявлення ДНК збудника в досліджуваному матеріалі.