Гепатит D (HDV), ПЛР

Гепатит D (HDV) – запальне захворювання печінки вірусної етіології, відоме також за назвою гепатит дельта.

Загальна характеристика

За даними ВООЗ близько 5% людей інфікованих вірусним гепатитом В також мають вірусний гепатит D (в середньому 15-20 млн людей).

Відкриття вірусу гепатиту D відбулося ще у 1977 році відомим італійським професором Маріо Розетті. Спочатку існувала думка, що гепатит D є одним з маркерів вірусного гепатиту В. Проте згодом, при проведенні ряду досліджень, було встановлено що гепатит D є окремим вірусним структурним РНК-вмісним елементом (сателіт гепатиту В), для розвитку якого обов’язковим є необхідність гепатиту В. Саме тому задля повноцінного циклу розвитку вірусу гепатиту D (а саме його успішної реплікації), необхідним є присутність в організмі вірусного гепатиту В. Процес реплікації є можливим лише у печінці людини.

Розвиток гепатиту D спостерігається у людей, котрі вже мають вірусний гепатит В та є його найважчою формою, досить часто з несприятливим прогнозом.

Генотипи вірусного гепатиту D

На теперішній час відомо про 8 генотипів вірусу гепатиту D. Поширеність кожного з них залежить від географічних умов, до прикладу:

• перший генотип (європейський) – є найпоширенішим серед країн центральної, північної та південної Європи;
• другий генотип – діагностується лише у хворих з Японії;
• третій – є поширеним серед хворих з тропічної Азії та ряду країн екваторіальної Африки.

Ризик розвитку вірусного гепатиту D може підвищуватися у наступних категорій населення:

• особи, хворі на гепатит В (а саме його хронічну форму);
• особи, у яких відсутній будь який імунітет до HBV (після перенесеного захворювання, або після отримання імунізації);

До груп ризику розвитку гепатиту D відносяться:

• медичні працівники;
• особи, котрі мають імунодефіцитні стани;
• споживачі ін’єкційних наркотичних речовин;
• пацієнти, яким проводили пересадку органів або переливання крові;
• всі, хто мав медичні втручання з використанням нестерильного обладнання;
• особи, які ведуть безладне статеве життя.

Джерелом та резервуаром збудника є інфікована людина. Механізм передачі збудника є ідентичним з вірусом гепатиту В. Вірус передається за допомогою парентерального механізму передачі через пошкоджений шкірний покрив (наприклад при нанесенні татуювань, пірсингу та ін. медичних маніпуляціях) або внаслідок контакту з інфікованою кров’ю чи іншими рідинами організму. Існує ймовірність передачі вірусу від матері до дитини, хоча й мінімальна.

Інфікування гепатитом D може викликати гострий інфекційний процес, який завершується одужанням або формувати хронічне вірусоносійство HDV.

Розрізняють наступні форми вірусного гепатиту D:

• суперінфекція – коли відбувається ураження вірусом людини, котра вже має вірусний гепатит В, тобто HBsAg-позитивних пацієнтів (при цьому розвиток більш важкого перебігу захворювання збільшується на 70-90 %, а також розвиток цирозу печінки пришвидшується в середньому на 10 років, у порівнянні з наявністю лише моно інфекції HBV, летальність становить 5-20%);
• коінфекція – при якій відмічається одночасне ураження вірусами гепатиту В та D (у переважній більшості випадків розвиток гострого гепатиту протікає у важкій або середньоважкій формі, котра може призводити до розвитку фульмінантного перебігу, хоча і зазвичай відмічається повне одужання).

На сьогоднішній день існує наступна класифікація HDV:

• залежно від наявності жовтяниці при гострому перебігу:
  • жовтяничний;
  • без жовтяничний.
• За важкістю перебігу:
  • легкий;
  • середньоважкий;
  • важкий;
  • фульмінантний.

Перебіг гепатиту D можна розділити на наступні етапи:

• інкубаційний – період з моменту потрапляння збудника в організм людини до появи перших симптомів захворювання, тривалість становить 21-45 днів;
• переджовтяничний – характеризується появою перших симптомів захворювання, тривалість становить 4-10 днів;
• жовтяничний – відмічається наростання жовтяниці, триває 2-6 тижнів;
• відновний – відмічається одужання після пройденого курсу лікування;
• розвиток хронічної стадії захворювання – найдовготриваліший період (роки), без лікування може закінчитися розвитком цирозу або раку печінки.

Ризик ураження гепатитом D збільшується при:

• переливанні крові або її компонентів;
• проведенні гемодіалізу;
• зараження дитини під час пологів від інфікованої матері (ризик невисокий, проте існує);
• використанні нестерильного інструментарію при проведенні медичних маніпуляцій, косметологічних процедур або нанесенні татуювання;
• вживані ін’єкційних наркотичних речовин;
• незахищених статевих контактах;
• статевих контактах між чоловіками;
• серед працівників секс-індустрії;
• наявності ВІЛ-інфекції;
• спільне користування предметами особистої гігієни (зубні щітки, бритви, ножниці).

Симптоми гепатиту D є такими самими як і симптоми гепатиту В. Цікавим є те, що досить часто після розвитку гепатиту D у людей хворих на гепатит В починається активний розвиток симптомів, котрі раніше були відсутніми. Найпоширенішими симптомами є:

• розлади травлення;
• втрата апетиту;
• розвиток жовтяниці (пожовтіння склер очей);
• потемніння сечі та знебарвлення калу;
• нудота та блювота;
• больові відчуття в правому підребер’ї (область печінки);
• больові відчуття у суглобах (артралгія);
• наявність шкірних висипів;
• тривале підвищення температури тіла.

Профілактика HDV

Специфічним та дієвим методом профілактики розвитку гепатиту D на сьогоднішній день є вакцинація від гепатиту В. Так, в усьому світі вдалося мінімізувати розвиток гепатиту D за рахунок поширеного вакцинування дітей від гепатиту В.

Можна виокремити наступні неспецифічні методи профілактики, дотримання яких може убезпечити людину та мінімізувати ризики інфікування даним вірусом, а саме:

• дотримання санітарного режиму в медичних закладах;
• дотримання правил особистої гігієни;
• використання лише стерильного інструментарію при проведенні медичних маніпуляцій, косметологічних процедур та ін.;
• використання стерильного інструменту для нанесення татуювання та пірсингів;
• використання бар’єрних методів контрацепції при статевих контактах та уникнення випадкових статевих контактів;
• відмова від наркотичних речовин;
• дотримання здорового способу життя, збалансованого та раціонального харчування, обов’язкове проходження медоглядів.

Слід зауважити, що прогноз є сприятливим у разі ранньої діагностики та своєчасного виявлення вірусного гепатиту D.

При наявності вірусу важливе значення має те, яка саме форма інфекційного процесу розвивається. До прикладу у випадку ранньої та своєчасної діагностики коінфекції прогноз є сприятливим та пацієнт може повністю одужати.

У випадку розвитку суперінфекції або важкої форми гепатиту прогноз є несприятливим та може призводити до ускладнень, котрі шкодять життю людини. При суперінфекції можливість одужання відбувається вкрай рідко.

При відсутності лікування та недотриманні усіх рекомендацій при гепатиті D, можливий розвиток наступних ускладнень:

• цироз печінки;
• печінкова кома;
• розвиток патології жовчних шляхів;
• летальність.

Метод дослідження

Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)/Polymerase chain reaction (PCR).

Метод дає можливість встановити наявність/відсутність вірусу в організмі людини.

Наявність РНК HDV в плазмі крові людини свідчить про етіологічну роль збудника в патогенезі захворювання, активності патологічного процесу та напряму корелює з максимумом запальних некротичних змін у печінці.

Матеріал для дослідження

Плазма периферичної крові.

Правила підготовки пацієнта

Плазма крові:

• для отримання плазми крові проводиться відбір крові натщесерце, або не раніше, ніж через 3 години після прийому їжі;
• виключити вживання смажених, копчених, жирних продуктів, алкоголю, газованих напоїв та свіжих соків за добу;
• за два дні припинити прийом лікарських препаратів, котрі впливають на роботу печінки (якщо інше не визначено лікарем);
• за два дні не відвідувати сауни та лазні;
• за добу виключити фізичні навантаження;
• безпосередньо перед здачею крові не дозволяється вживати каву, чай та палити (можна лише випити невелику кількість чистої води).

Далі процедуру отримання плазми крові проводять кваліфіковані спеціалісти у лабораторії.