Вірус герпесу IV типу (вірус Епштейна-Барр)

Загальна характеристика

Вірус Епштейна-Барр (ВЕБ, Epstein-Barr Virus, EBV) – герпесвірус людини 4 типу, відноситься до родини герпесвірусів, підродини гаммагерпесвірусів.

Після проведення ряду досліджень було встановлено, що першою клінічною формою захворювання, котре здатний спричиняти вірус був інфекційний мононуклеоз. Згодом було встановлено, що вірус здатний спричинювати розвиток ряду інших хвороб.

Носіями даного вірусу є майже 95% всіх жителів планети. Як і всі інші представники герпесвірусів людини, характеризується пожиттєвим носійством, тобто якщо людина хоча б раз перенесла інфекційне захворювання, залишається його носієм на все життя.

Вірус Епштейна-Барр вперше було виділено з клітин злоякісної лімфоми Беркітта ще у 1964 році. Свою назву отримав в честь дослідників, котрим вдалося його культивувати (професор вірусолог Ентоні Епштейн та його аспірантка Івонн Барр).

Вірус має тропність до слизових клітин епітелію ротоглотки та В – лімфоцитів (за рахунок чого і відбувається їх ураження). При проникненні вірусу до організму спостерігається ураження переважно мигдаликів з подальшим розповсюдженням на лімфоцити. Вірус розноситься організмом з кров’яним руслом, що призводить до його активного розмноження в клітинах імунної системи і таким чином відбувається збільшення кількості ДНК збудника.

Саме за рахунок розмноження вірусу в епітеліальних клітинах та В-лімфоцитах людини здатний призводити до різноманіття клінічних проявів інфекції (найменше вражаються Т-клітини).

Спостерігається сезонність активації даного збудника (восени та навесні). Спалахи захворюваності відмічаються кожних 5-7 років. Вірус є нестійким у навколишньому середовищі (після висихання відразу гине). Є чутливим до високих температур та дезінфікуючих засобів.

Потрапивши до організму людини вірус проникає у верхні дихальні шляхи, вражає при цьому епітеліальні та лімфоїдні клітини носоглотки та ротової порожнини. Далі за допомогою В-лімфоцитів поширюється кров’яним руслом до всіх органів та тканин. Вже через 30-50 днів у хворої людини можуть виникати ознаки інфекційного мононуклеозу (відбувається запалення верхніх дихальних шляхів, збільшення лімфатичних вузлів, печінки та селезінки). Після вірус може переходити у латентну стадію, тобто давати про себе знати лише під час збою в роботі імунної системи. Проте при наступній активації вірусу відмічаються вже набагато небезпечніші прояви захворювань (а не лише інфекційний мононуклеоз).

ВЕБ постійно знаходиться всередині клітин та може призводити до наступних наслідків:

• розноситися з кров’яним руслом по всьому організму;
• вражати лейкоцити;
• активно взаємодіяти з іншими інфекційними агентами (за умови їх наявності);
• впливати на роботу імунної системи;
• сприяти розвитку багатьох супутніх захворювань.

Перше інфікування вірусом відбувається ще у дитинстві. Найчастішою причиною є передача вірусу через поцілунки батьків чи родичів або діти зустрічаються з інфекцією у дитячих садках/школах. Проте частіше всього у дитячому віці ураження протікає у дещо стертій формі, переноситься легше та може не супроводжуватися ніякими симптомами.

У підлітковому віці, на фоні можливих стресів симптоми ВЕБ вже набагато рідше можуть залишитися непоміченими. Зазвичай вони є важчими та здатними призводити до розвитку різних захворювання.

Проте, як у дитячому так і у підлітковому віці, при умові нормального функціонування імунної системи організму інфекційний процес здатний проходити безсимптомно.

Проникнувши у верхні дихальні шляхи розвиток інфекційного процесу відбувається у два етапи:

• Гостра активна стадія при якій переважає літичний тип вірусної інфекції, котра характеризується:
  • швидким розмноженням вірусу;
  • значним підвищенням температури тіла (39,5-40,5°С);
  • почервонінням горла;
  • збільшенням лімфатичних вузлів;
  • збільшенням селезінки та печінки;
  • спостерігається набряклість обличчя та повік;
  • може виникати нежить, закладеність носа;
  • діарея;
  • загальна сильна слабкість тіла.

Прояви такого інфікування можуть тривати місяцями, що суттєво погіршує загальне самопочуття та якість життя людини. Саме в цей період хворий є надзвичайно заразним для оточуючих. Після одужання вірус на все життя зберігається в організмі людини, відбувається постійна персистенція вірусу в В-клітинах пам’яті.

• Латентна стадія:
  • відмічається повна відсутність будь яких симптомів;
  • людина залишається носієм вірусу та може заражати оточуючих;
  • із виділеннями з тканин мигдалин вірус може розповсюджуватися повітряно-крапельним шляхом.

Вірус Епштейна-Барр здатний утворювати надзвичайно небезпечні комбінації з іншими вірусними агентами. Адже в організмі людини не лише даний вірус може зберігатися в латентній стадії, а й інші герпесвіруси (до прикладу вірус Varicella zoster, що спричинює розвиток вітряної віспи та оперізуючого лишаю, герпесвіруси 6, 7 та 8 типів, цитомегаловірус та Herpes simplex 1 і 2 типу). При зниженні імунітету всі вище перелічені патологічні агенти здатні активуватися та призводити до розвитку захворювань. А у випадку активності декількох герпесвірусів одночасно захворювання відмічаються надзвичайною складністю та варіабельністю своїх проявів.

Серед проявів симптомів вірусу Епштейна-Барр виділяють не лише розвиток інфекційного мононуклеозу. На сьогодні існує цілий ряд захворювань, котрі асоціюють з вірусом Епштейна-Барр, а саме:

• синдром хронічної втоми;
• інфекційний мононуклеоз;
• розвиток герпесу;
• стоматит;
• гепатит;
• хворобу Кікучі-Фуджімото;
• лімфому Беркітта;
• лімфогранульоматоз (хвороба Ходжкіна);
• деякі форми неходжкінських лімфом;
• назофарингеальна карцинома;
• розсіяний склероз;
• волосиста лейкоплакія язика при СНІДі;
• пост трансплантаційна лімфопроліферативна хвороба та ін.

Під дією «сприятливих» для вірусу чинників (наприклад зниження імунітету, сильне стресове потрясіння, незбалансоване харчування) ВЕБ може активізуватися та у такому випадку може спостерігатися розвиток важкого інфекційного мононуклеозу. Тобто відбувається хронічне інфікування ВЕБ-інфекцією. При цьому відмічаються наступні прояви захворювання:

• сильні головні болі;
• хронічна втома;
• постійні ознаки подразнення в горлі;
• збільшення лімфатичних вузлів;
• можуть відмічатися неврологічні порушення;
• у надважких станах може відмічатися розвиток анемії, порушення у функціонуванні нирок та виникнути збій у функціонуванні імунної системи.

Такі прояви мають особливість загострюватися та затихати час від часу. Даний процес може тривати роками, що неабияк погіршує стан людини та якість її життя.

Варто зазначити, що ВЕБ інколи здатний спричинювати розвиток серйозних ускладнень після перенесеного гострого захворювання. До прикладу після перенесеного інфекційного мононуклеозу можуть розвинутися:

• респіраторні ускладнення (у певних випадках навіть обструкції верхніх дихальних шляхів);
• розвиток різноманітних неврологічних розладів (енцефаліти, периферичні невропатії, спостерігаються випадки припадків, синдром Гійєра-Барре та ін.);
• гематологічні ускладнення (анемії, тромбоцитопенії та ін.);
• можуть відмічатися проблеми з печінкою та селезінкою;
• розвиток лімфоми.

Небезпечним є вірус при вагітності. Адже саме у такий період у жінки відбуваються значні зміни в організмі, які здатні активувати вірус (наприклад нестача певних вітамінів, загострення хронічних захворювань, порушення в роботі імунної системи та ін.). Наприклад активація інфекційного мононуклеозу може спричиняти небезпечні ускладнення при вагітності:

• передчасні пологи;
• викидні на ранніх термінах;
• важкий токсикоз;
• багатоводдя;
• внутрішньоутробні порушення розвитку плоду (наприклад можуть вражатися очі, спостерігатися нестача ваги, виникнути порушення нервової системи та ін.).

Шляхи передачі інфекції

Джерелом інфекції є хвора людина або людина котра перехворіла ВЕБ-інфекцією та залишилася по життєвим носієм. Загальна сприйнятливість людини до інфікування даним збудником є досить високою.

Вроджений імунітет захищає від інфікування лише протягом першого року життя. Проте, ймовірність ураження вірусом залежить від загального стану імунної системи людини на момент контакту зі збудником. Досить часто підвищений ризик інфікування спостерігається при збільшеній скупченості людей (наприклад спалахи відмічаються в школах, дитячих садках, гуртожитках та ін.).

Основними шляхами передачі інфекції є:

• основний – оральний (при поцілунках, через слину);
• може передаватися з аерозольними краплями при кашлі, чханні та під час розмови;
• значно рідше – контактно-побутовий (через користування спільними речами гігієни, наприклад рушником або через безпосередній тілесний контакт);
• можлива передача при переливанні крові або пересадці органів від інфікованого донора до реципієнта;
• можлива передача від матері до дитини під час вагітності.

Профілактичні міри:

• дотримуватися збалансованого правильного харчування;
• при наявності певних симптомів слід відразу звертатися за лікарською допомогою та проходити обстеження;
• слідкувати за регулярними фізичними навантаженнями;
• слід позбутися пагубних звичок (не палити, не вживати алкоголь чи наркотичні речовини);
• дотримуватися загальних правил особистої гігієни.

Дотримання усіх цих нескладних рекомендацій може значно зменшити ризик імовірності інфікування даним вірусом.

Метод дослідження

Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)/Polymerase chain reaction (PCR).

Метод дає можливість достатньо швидко та з високою ефективністю встановити наявність вірусу в організмі та визначити його концентрацію.

Можливим є виконання дослідження у двох варіантах:

• якісний – дозволяє встановити наявність або відсутність збудника в досліджуваному матеріалі;
• кількісний – при проведенні якого можна встановити фактичну кількість збудника в досліджуваному матеріалі (звісно за умови його наявності).

Показання до обстеження

• підозра на інфікування ВЕБ (підтвердження або спростування);
• оцінка розвитку патологій при інфікуванні;
• диференційна діагностика інфекцій, прояв яких супроводжується ураженням ЦНС (наприклад менінгіт та ін.);
• обстеження пацієнтів котрі входять у групи ризику (вагітні, літні люди, пацієнти після оперативного втручання, ті хто має хронічні захворювання та ін.);
• характерні ознаки нейроінфекції задля встановлення її етіології;
• симптоми інфекційного мононуклеозу;
• контроль ефективності проведеної терапії (особливо гарно даний показник спостерігається при проведенні кількісного дослідження).

Матеріал для дослідження

Цільна кров з ЕДТА (лейкоцити крові), плазма периферичної крові, біоптати внутрішніх органів.

Біопсійний та аутопсійний матеріал, амніотична рідина, ліквор, слина, змиви та мазки із ротоглотки, бронхоальвеолярний лаваж, сеча.

Правила підготовки пацієнта

Цільна кров з ЕДТА

Забір крові слід проводити натщесерце, або не раніше, ніж через 3 години після прийому їжі (жирна їжа повинна бути обов’язково виключена).

Плазма крові

Для отримання плазми крові проводиться відбір крові натщесерце, або не раніше, ніж через 3 години після прийому їжі (жирна їжа повинна бути обов’язково виключена). Далі процедуру отримання плазми крові проводять кваліфіковані спеціалісти у лабораторії перед проведенням дослідження.

Біоптати внутрішніх органів

Відбір біоптатів внутрішніх органів є інвазивним методом. Проводиться лише відповідними спеціалістами!

Матеріал відбирають із зони очікуваного місця знаходження збудника інфекції з пошкодженням тканини або з граничної з пошкодженою ділянкою зони.

Біопсійний та аутопсійний матеріал

Відбір даного матеріалу теж є інвазивним методом. Проводиться лише відповідними спеціалістами!

Матеріал відбирають із зони очікуваного місця знаходження збудника інфекції з пошкодженням тканини або з граничної з пошкодженою ділянкою зони.

Сеча

Для дослідження відбирають першу порцію вранішньої сечі в стерильний контейнер в кількості 15-25 мл.

Жінки. Відбір сечі проводиться після ретельного туалету зовнішніх статевих органів. Перед забором матеріалу бажано закладати тампон у піхву (задля попередження контамінації сечі виділеннями з піхви). Не слід проводити відбір сечі під час менструації.

Чоловіки. Перед відбором сечі необхідно провести туалет зовнішніх статевих органів. При сечовипусканні необхідно повністю відтягнути шкірну складку та звільнити зовнішній отвір сечовивідного каналу.

Зішкріб з ротоглотки

Забір мазка проводиться натщесерце або не раніше, ніж через 2 - 4 год після прийому їжі. Перед взяттям матеріалу необхідно прополоскати рот кип'яченою водою.

Слина

Перед відбором слини необхідно виключити прийом їжі протягом 4-х годин, провести триразове полоскання порожнини рота фізіологічним розчином. Слину збирають в одноразові сухі стерильні контейнери/пробірки в кількості не менше 1 мл.

Ємність необхідно щільно закрити кришкою, не допускаючи утворення щілин і заминання внутрішньої частини кришки та обов’язково промаркувати.

Бронхоальвеолярний лаваж

Відбір матеріалу здійснюється в одноразові стерильні контейнери/пробірки, які щільно закриваються.

При необхідності транспортувати матеріал, він повинен доставлятися в лабораторію для проведення дослідження у спеціальному термоконтейнері з охолоджуючими елементами.

Ліквор (спинномозкова рідина)

Відбирається в одноразові пластикові сухі пробірки, в кількості не менше 1 мл. Пробірки повинні бути щільно закритими, не допускаючи утворення щілин. Транспортуються в спеціальному контейнері з охолоджуючими термоелементами.