Вірус герпесу людини V типу, Цитомегаловірус (Cytomegalovirus)

Загальна характеристика

Вірус вперше відкрили різні дослідники незалежно один від одного. Так, американський патолог Сміт виділив вірус зі слинних залоз дитини. Вірусолог У. Роув виділив вірус із лімфоїдної тканини людини. А далі педіатр та вірусолог Т. Веллер з колегами виділили вірус від хворого з підозрою на мікоплазмоз.

Назву вірус отримав саме за здатність утворювати цитомегалію (клітини гігантських розмірів) в слині, спинномозковій речовині, сечі.

Цитомегаловірус – є однією з найважчих інфекцій, котра здатна вражати різні системи та органи (наприклад імунну систему, головний мозок, органи дихання, травну систему, сечовидільну та ін.). Особливу небезпеку здатний викликати при наявності імунодефіцитних станів (є однією з найчастіших причин смерті хворих на СНІД) або при вагітності.

Як і всі представники родини герпесвірусів має здатність знаходитися в організмі людини в латентній формі, має чітко виражений тропізм до тканин слинних залоз. Вірус є надзвичайно поширеним, зустрічається у близько 40% людей. Крім людей також був виділений від мавп, морських свинок та мишей.

Пагубна дія цитомегаловірусу є спрямованою на епітеліальні клітини слинних залоз, клітини крові (лейкоцити), клітини дихальних шляхів та нирок. Саме протоки слинних залоз мають найбільшу чутливість до вірусу, де і відбувається його накопичення. При потраплянні вірусу до організму здатний зберігатися у ньому протягом всього життя людини, виділяючись при цьому з слиною, сечею та випорожненнями.

Можна виділити основні групи ризику розвитку цитомегаловірусної інфекції:

особи з наявними імунодефіцитними станами;
вагітні жінки;
новонароджені діти (частіше недоношені немовлята);
медичний персонал пологових відділень, інфекційних, реанімацій та ін.;
особи, яким здійснюють переливання крові/плазми;
особи, яким проводяться пересадки органів та тканин;
особи, котрі мають велику кількість статевих партнерів;
особи, котрі вживають ін’єкційні наркотичні речовини.

На сьогодні виділяють наступні форми клінічного перебігу цитомегаловірусної інфекції:

набута (гостра мононуклеазна або генералізована форми, локалізована або латентна);
вроджена (гостра або хронічна);
цитомегалія у осіб з ослабленим імунітетом або ВІЛ-інфікованих.

При ранніх формах цитомегаловірусної інфекції (ЦМВ-інфекції) зазвичай місцева реакція є відсутньою. Майже завжди первинне інфікування доношених дітей (за винятком вагітних та імунокомпроментованих пацієнтів) відбувається субклінічно. У деяких людей при потраплянні вірусу у кров, спостерігається інфікування лімфоцитів та моноцитів (за своєю руйнівною дією на імунні клітини вірус може поступитися лише ВІЛ). Надалі може відбуватися формування безсимптомної персистенції вірусу.

Можлива раективація реплікації вірусу. При цьому найкращими маркерами реплікативної активності вірусу є його виявлення у секретах, крові, лікворі чи навіть секційному матеріалі. При безсимптомному носійстві реплікація вірусу відбувається у клітинах екзокринних залоз, лімфоцитах та мононуклеарах. У даних клітинах вірус може зберігатися довічно (при цьому можливим є його виділення з сечею). Саме внутрішньоклітинне паразитування вірусу убезпечує його від пагубного впливу на нього імунної системи.

Локалізовані форми – такі, при яких клітини гігантського розміру знаходяться зазвичай у слинних залозах (переважно у привушних, інколи під’язикових або підщелепних). При цьому формування цитомегалії спостерігається у епітелії слинних видільних проток.

При генералізованих формах значних змін зазнають епітеліальні клітини практично всіх органів та систем організму. Як наслідок може розвиватися інтерстиціальна або вогнищева пневмонія, холестатичний підгострий гепатит, нефрит, ентероколіт. Також вадам може піддаватися кишківник та інші внутрішні органи. Можливе також ураження головного мозку з розвитком некрозів.

Такі патологічні процеси періодично здатні реактивуватися. Загалом ЦМВ-інфекція є класичною опортуністичною інфекцією. Тобто такою, котра здатна активуватися лише під впливом сприятливих факторів на фоні імунодефіциту. Проте реактивація ЦМВ-інфекції може свідчити про наявність значних імунодефіцитів (до прикладу в усіх хворих на ВІЛ відмічається приріст титру антитіл до ЦМВ).

Клінічні прояви цитомегаловірусної інфекції

Зазвичай клінічні прояви даного захворювання не мають явно виражених ознак, досить часто протікають безсимптомно (або навіть можуть набувати ознак інших захворювань). Після такого безсимптомного перебігу відмічається серйозніший перебіг захворювання, котрий може виражатися у риніті, ерозивному виразковому коліті, холангініті, можуть відмічатися порушення функцій кісткового мозку, інколи пневмонія та ін.

На фоні наприклад загострень хронічних захворювань, стресів, ГРВІ, вагітності може відбуватися активація цитомегаловірусу. При цьому відмічається розвиток системних захворювань (наприклад цитомегалія або мононуклеоз) та ураження окремих органів (до прикладу печінки, мозку, шлунково – кишкового тракту, підшлункової залози та ін.).

Слід зауважити, що при одночасному ураженні декількох органів відбувається розвиток надзвичайно сильного патологічного процесу, котрий досить часто може мати ознаки сепсису. Прогноз у даному випадку не є сприятливим.

Також можливий розвиток значних ускладнень, таких як:

погіршення стану зору;
туговухість;
аномалії розвитку зубів та ін.

Особливості перебігу ЦМВ-інфекції у дорослих

Звісно, перебіг ЦМВ-інфекції залежить від загального стану імунної системи організму людини.

В імунокомпетентних людей, як правило, відмічається безсимптомний перебіг захворювання. У деяких випадках клінічна картина має явно виражену симптоматику, характерну для інфекційного мононуклеозу. Можливий прояв жовтяниці, нудоти, блювання, гепатиту, можливий розвиток енцефалітів. Після такого активного процесу відбувається розвиток латентної стадії інфекції.

В імунокомпрометованих людей ЦМВ-інфекція завжди має генералізований характер. При цьому можуть відмічатися ураження різних органів та систем організму. Відмічається розвиток важких форм пневмоній, енцефаліту, міокардиту, менінгіту, тромбоцитопенії, гастриту та ряду інших захворювань. Досить часто спостерігається розвиток дисемінованої форми.

Особливості перебігу ЦМВ-інфекції у дітей

Досить цікавим є той факт, що вроджена ЦМВ-інфекція може себе ніяким чином не проявляти протягом досить тривалого часу. Вроджена ЦМВ – інфекція може бути як у генералізованій так і локальній формах. Розрізняють гостру, підгостру та хронічну форми.

Вроджена хронічна ЦМВ-інфекція характеризується різноманітними порушеннями, а саме (різноманітні аномалії розвитку головного мозку, помутніння кришталика та склоподібного тіла та ін.).

Набута форма дитячої ЦМВ-інфекції частіше всього протікає у локалізованій формі. При цьому можуть спостерігатися ураження слинних залоз, повторні паротити, мононуклеозний синдром, інколи може спостерігатися виникнення макулопапульозного висипу та ін. симптомів.

Основними симптомами набутого цитомегаловірусу є:

м’язевий біль;
висипи на шкірі;
больові відчуття за грудиною;
збільшення лімфовузлів (особливо шийних та пахових);
набряк навколо вушних слинних залоз;
лихоманка;
нежить;
розвиток продуктивного кашлю.

З дорослішанням дитини починають з’являтися певні додаткові ознаки ознаки:

порушення мови;
розвиток глухоти;
атрофія зорового нерва;
зниження інтелекту.

Особливості перебігу ЦМВ-інфекції у вагітних

Зараження вагітної жінки на ранніх термінах вагітності є надзвичайно небезпечним, здатне призвести до загибелі плоду або народження дитини з різноманітними вадами розвитку (мікроцефалія, гіпоплазія легень, аномалії розвитку легень, серця та ін.).

При первинному зараженні вагітної (або при активації вже набутої раніше інфекції), у дитини потім здатна розвинутися вроджена ЦМВ-інфекція.

При інфікуванні вагітної на пізніх термінах вагітності новонароджені діти можуть мати різноманітні захворювання (анемії, гепатит, цироз печінки, полікістоз підшлункової залози, пневмонії, менінгоенцефаліт та ін.).

ЦМВ-інфекція у вагітних здатна призводити до розвитку наступних ускладнень:

переривання вагітності;
передчасні пологи;
багатоводдя;
завмерла вагітність;
гіпертонус матки;
ендометрит;
в подальшому – порушення менструального циклу;
розвиток хронічної фото плацентарної недостатності та ряд ін.

Слід зауважити, що розвиток патологій плоду у інфікованих жінок зустрічається у два рази частіше ніж у неінфікованих.

Шляхи передачі інфекції

Джерелом та розповсюджувачем цитомегаловірусу є хвора людина та вірусоносій (здатний роками заражати оточуючих). Для зараження вірусом необхідним є тісний контакт з джерелом інфекції.

Основними шляхами передачі інфекції є:

пероральний (при поцілунках або під час грудного вигодовування);
може передаватися з аерозольними краплями при кашлі, чханні та під час розмови;
контактно-побутовий (через користування спільними речами гігієни, наприклад рушником або через безпосередній тілесний контакт);
статевий (або при орально/геніальних контактах);
гемоконтактно (можлива передача при переливанні крові або пересадці органів від інфікованого донора до реципієнта);
вертикально (можлива передача від матері до дитини під час пологів).

Цитомегаловірус здатний виявлятися у наступному біологічному матеріалі:

крові;
слині;
сльозах;
виділеннях з носоглотки;
спинномозковій рідині;
спермі;
виділеннях з піхви;
секреті дихальних шляхів;
навколоплідних водах;
сечі та випорожненнях;
здатний виділятися з тканин для трансплантації.

Профілактичні міри

На сьогоднішній день специфічна профілактика (вакцинація) не розроблена.

Необхідним є обов’язкове обстеження донорів органів та тканин на наявність вірусу. Також обстеження повинні проводитися всім новонародженим дітям з симптомами жовтяниці або септичними захворюваннями.

Слід пройти обстеження і у випадку планування вагітності. Вже вагітним жінкам необхідно оберігатися від контакту з хворими.

Загалом можна визначити наступні загальні рекомендації:

дотримання збалансованого харчування;
відразу звертатися за лікарською допомогою та проходити обстеження при наявності симптомів;
позбутися пагубних звичок (не палити, не вживати алкоголь чи наркотичні речовини);
використовувати бар’єрні засоби контрацепції;
дотримуватися загальних правил особистої гігієни (часте миття рук з милом, особливо після контакту з біологічними рідинами організму);
уникати тісного контакту з інфікованими людьми.

Дотримання усіх цих нескладних рекомендацій може значно зменшити ризик імовірності інфікування даним вірусом.

Показання до обстеження:

підозра на інфікування ЦМВ (підтвердження або спростування);
оцінка розвитку патологій при інфікуванні;
диференційна діагностика інфекцій, прояв яких супроводжується ураженням ЦНС (наприклад менінгіт та ін.);
обстеження пацієнтів котрі входять у групи;
ознаки ураження у пацієнтів з ослабленим імунітетом;
симптоми інфекційного мононуклеозу та негативний тест на наявність ВЕБ при цьому;
вагітність або її планування;
контроль ефективності проведеної терапії (особливо гарно даний показник спостерігається при проведенні кількісного дослідження).

Метод дослідження

Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР)/Polymerase chain reaction (PCR).

Метод дає можливість достатньо швидко та з високою ефективністю встановити наявність вірусу в організмі та визначити його концентрацію.

Можливим є виконання дослідження у двох варіантах:

якісний – дозволяє встановити наявність або відсутність збудника в досліджуваному матеріалі;
кількісний – при проведенні якого можна встановити фактичну кількість збудника в досліджуваному матеріалі (звісно за умови його наявності).

Матеріал для дослідження

Цільна кров з ЕДТА (лейкоцити крові), плазма периферичної крові, біоптати внутрішніх органів.

Амніотична рідина, ліквор, слина, змиви та мазки із ротоглотки, бронхоальвеолярний лаваж, сеча.

Мазки, взяті з урогенітального тракту.

Правила підготовки пацієнта

Слід зауважити, що діагностика цитомегаловірусу до моменту безпосереднього прояву клінічних ознак є досить складною. Адже подібними проявами характеризуються багато захворювань, серед яких наприклад токсоплазмоз, сифіліс, лістеріоз, гемолітична хвороба та ін. Враховуючи це, рання діагностика можлива лише за допомогою комплексу лабораторних методів дослідження.

Цільна кров з ЕДТА

Забір крові слід проводити натщесерце, або не раніше, ніж через 3 години після прийому їжі (жирна їжа повинна бути обов’язково виключена).

Плазма крові

Для отримання плазми крові проводиться відбір крові натщесерце, або не раніше, ніж через 3 години після прийому їжі (жирна їжа повинна бути обов’язково виключена). Далі процедуру отримання плазми крові проводять кваліфіковані спеціалісти у лабораторії перед проведенням дослідження.

Біоптати внутрішніх органів

Відбір біоптатів внутрішніх органів є інвазивним методом. Проводиться лише відповідними спеціалістами!

Матеріал відбирають із зони очікуваного місця знаходження збудника інфекції з пошкодженням тканини або з граничної з пошкодженою ділянкою зони.

Біопсійний та аутопсійний матеріал

Відбір даного матеріалу теж є інвазивним методом. Проводиться лише відповідними спеціалістами!

Сеча

Для дослідження відбирають першу порцію вранішньої сечі в стерильний контейнер в кількості 15-25 мл.

Жінки. Відбір сечі проводиться після ретельного туалету зовнішніх статевих органів. Перед забором матеріалу бажано закладати тампон у піхву (задля попередження контамінації сечі виділеннями з піхви). Не слід проводити відбір сечі під час менструації.

Чоловіки. Перед відбором сечі необхідно провести туалет зовнішніх статевих органів. При сечовипусканні необхідно повністю відтягнути шкірну складку та звільнити зовнішній отвір сечовивідного каналу.

Зішкріб з ротоглотки

Забір мазка проводиться натщесерце або не раніше, ніж через 2-4 год після прийому їжі. Перед взяттям матеріалу необхідно прополоскати рот кип'яченою водою.

Слина

Перед відбором слини необхідно виключити прийом їжі протягом 4-х годин, провести триразове полоскання порожнини рота фізіологічним розчином. Слину збирають в одноразові сухі стерильні контейнери/пробірки в кількості не менше 1 мл.

Ємність необхідно щільно закрити кришкою, не допускаючи утворення щілин і заминання внутрішньої частини кришки та обов’язково промаркувати.

Бронхоальвеолярний лаваж

Відбір матеріалу здійснюється в одноразові стерильні контейнери/пробірки, які щільно закриваються.

При необхідності транспортувати матеріал, він повинен доставлятися в лабораторію для проведення дослідження у спеціальному термоконтейнері з охолоджуючими елементами.

Ліквор (спинномозкова рідина)

Відбирається в одноразові пластикові сухі пробірки, в кількості не менше 1 мл. Пробірки повинні бути щільно закритими, не допускаючи утворення щілин. Транспортуються в спеціальному контейнері з охолоджуючими термоелементами.

Мазки взяті з урогенітального тракту жінок

За два тижні перед здачею необхідно припинити вживання антибактеріальних препаратів.

За три години перед здачею матеріалу необхідно утриматися від сечовипускання.

Протягом трьох діб перед здачею виключити статеві контакти.

У жінок урогенітальний зішкріб не беруть: під час менструації (не раніше ніж через 3 дні після її закінчення), раніше ніж через 5 днів після використання вагінальних супозиторіїв, мазей, сперміцидів, тампонів, спринцювання, проведення вагінальних досліджень.

Мазки взяті з урогенітального тракту чоловіків

У більшості випадків для діагностики досліджують зішкріб епітеліальних клітин передньої частини уретри.

Забір виділень з уретри здійснюють за допомогою універсального зонду у пробірку зі спеціальним транспортним середовищем. Виділення відбираються в достатній кількості. Допустимим є домішок у вигляді слизу, крові та гною у пробі.